Вірші

Коли душа говорить римою

Зірки біля моря

 

Ніч на землю наступила.
Небо зорями укрила.
Зорі спати не схотіли,
І на землю полетіли.
Зупинились біля моря
І не знали собі горя -
Танцювали і співали.

Ще й свій табір заснували!
А до табору щороку
Приїжджа дітей нівроку!
Довго табір той існує
Ні години не марнує:
Розважає, розвиває,
Від тривог оберігає.
Добре в «Зоряному» жити.
Добре з зорями дружити!

 


Христина Свистович, 13 р..
Львівська оо.і., т.«Зоряний»

 

Ніч на землю наступила,
Небо зорями укрила.
Зорі спати не схотіли,
І на землю полетіли.

 

Зупинились біля моря
І не знали собі горя –
Танцювали і співали,
Ще й свій табір заснували!

 

А до табору щороку
Приїжджа дітей нівроку!
Довго табір той існує
Ні години не марнує:

 

Розважає, розвиває, 
Від тривог оберігає.
Добре в «Зоряному» жити,
Добре з зорями дружити!

 

 

Христина Свистович, 11 років

  

Як у казці...

 

Нам Одеса розкаже казку, таку тиху, солодку, мрійливу...

Подарує турботу і ласку - і ми будемо справді щасливі.
І Нас зустріне чарівне море і покличе до синіх глибин
Ми не знаємо, що таке горе, лише радість безжурних хвилин.
Нас приймуть у обійми вожаті, так з любов'ю і щирістю теж,
Тут щодня нових вражень свято, і немає радості меж!
Шкода, що у казки завжди є кінець, і навіть найкраще, на жаль, минає.
Проте ви запалили тисячі сердець - ніхто з дітей про це не забуває.

 


Марія Винницька, 15 р. Львівська обл., табір «Зорянии»

 

Ячать у небі журавлі

 


Ячать у небі журавлі, і ластівки кричать прощально...
Відлітають у теплі краї це сумно так і так печально.
Сірії будні, дощ іде, над містом листячко кружляє.
Літнє тепло вже не прийде, в обійми осінь нас приймає:
То приголубить, як дітей, то, як бешкетників, насварить.
То, як чаклунка, всіх людей валом буденності затьмарить.

 


Ольга Садківська, педагог-організатор,
табору «Зоряний»

 

Злива 

 

  

Небеса кровоточать дощем.
Закипіла земля латунним боєм.
Блискавка креше палючим вогнем.
Хмари зшиваються сірим кроєм.
Дуб гілками у небо зарився.
Вислизає коріння з гнилої землі.
Громом рій ворон прокотився.
Гіркий осад згустився на дні.
Розчинився в повітрі бузок.
Змились фарби останніх тюльпанів.
Знову дух кам'яних пелюсток.
Знову душно від буднів та планів.

 

 

Клименко Гліб, 14 років, 

м. Рівне, табір «Сонячний».

 
 

Гартування

 


Холодний обрій сонце висікає.
Крихкі шматки від нього відбива.
Жевріє бідне, дітись де - не знає.
А він все б'є-кує та жаром сповива.
Та врешті обрій відпускає,
В холодне небо сонце кине...
Воно там дивно засіяє
І легко поміж хмар полине.
Так знай - тебе гартує доля,
У кров лице твоє збива.
Чекає, поки буде воля.
Щоб ти творити міг дива.

 

 

Клименко Гліб, 14 років, 

м. Рівне, табір «Сонячний».

 

Мій рідний край! 

 

 

Мій рідний край!

Він пахне молоком і хлібом.

Мій рідний край!

Там де калина і верба.

Мій рідний край!

Там, де ростуть щасливі діти.

Мій рідний край

Його прекрасніше нема.

І вийде сонце

Усі розквітнуть квіти

У враз здійметься барвами земля.

Моя ти рідная, квітуча Україно,

Яка в тобі барвиста є душа!

Твої червоні маки і золоті жнива

Нагадують всі сонячні дива

Дніпра блакитні хвилі,

немов матусі очі.

Поплавати у них я дуже-дуже хочу.

Моя ти Батьківщино,

Рушник і вишиванка

Там сонце тепло світить

до вечора із ранку

Тендітна колискова і

мальви біля хати

То наше рідне слово,

якому вчила мати.

Це моя Україна, ти моя Батьківщина,

Для мене ти, як мати,

Завжди будеш єдина!

 

 

Кулик Олександра 12 років,

м. Дніпропетровськ.

Ми - майбутнє!

 

 

Ми, майбутнє українського народу,

Дослухаймось до

Шевченка й до Франка.

Ніхто й ніколи не зречеться

свого роду,

Бо наша лінія у майбуття стрімка.

Ми горді тим, що маєм право жити

На рідній, праведній, святій

СВОЇЙ землі,

Яку любов'ю зможемо зцілити.

Щоб звершення

на ній зробити немалі.

Нам Україна сонце м'ясним світить,

А спів її веде нас до добра.

Ми - діти України, її квіти.

Повстать за волю й

нам прийшла пора.

Ми зробимо все для її процвітання,

Піднімемо з землі аж до небес,

Настане час такого ще світання,

Що для країни подарує сім чудес.

 

 

 

Софія Орліогло, Одеська обл., 16 р.

 

Присвячується пам 'яті Героїв Небесної Сотні та загиблих воїнів-героїв з зони АТО  

 

 

В моє серце потрапила куля,
В моє серце влучила смерть.
Не врятує уже і пілюля:
Розливається кров моя вщерть....
На небі засяяли зорі ...
Зорі спогадів ранку дитинства,
До яких не вернеш стрілою,
До яких не вернеш життя.
Моє серце закрили тумани
Тумани не забутих вже мрій:
Мрій, що такі вже жадані,
Стій же, життя моє, стій!
Я не вірю! Не вірю! Не вірю!
Що коротка повість моя,
Що обриваються струни мого
життя ...
Але ж ні... розливається кров -
Відчуваю терпку її силу,
І прошу я у Бога мить хоч єдину
Пізнати любов
Та ні... невблаганно!
І так мало доріг і сходів,
Так хтось жар мого серця згасив.
Мамо, не жди вже щастя.
Він потрапив у часи трепету.
І не знайдеш хвилинку ясну, V
Щоб побачить хоч мить одну.
Бачити: сніг покриває слова
І моє окривавлене тіло?
Ці сніжинки... прекрасні
створіння зими -
Це і будуть жадане щастя,
Ще й ясні промені на світанні
І при маренні вогні.
 

 

Співак Юлія, 16 років, Полтавська обл.

 

Україна     

 

 

Гори, луки і ПОЛЯ-
Батьківщина це моя.
Я живу в своїй країні,
В ріднім краю-Україні.
Зранку сонечко встає
Теплим світлом обідає.
І вечірняя зоря...
Україна цс моя!
Річка он тече поволі,
Щоб розлитись в синім морі.
Берегом пробігся я.
Україна це моя!
Птах летить, несе новину
Про прийдешню добру днину.
Гарна матінка Земля.
Україна це моя!

 

Гуцуляк Андрій, 11 років,
Чернівецька обл.

 

Життя   

 

 

Життя суворе, часом і жорстоке,
Нас кожен день несе по течії.
І дуже легко нам в Його потоках
Згубити мрії всі свої.
Так мало добрих лиць, що
усміхаються,
Так мало розуміння й співчуття.
Часи минулі вже не повернуться,
Де казкою здавалося життя.
Життя - це рух, який не зупинити,
І кожен день ми йдемо до мети.
І хочеться гідно життя прожити,
І хочеться те щастя віднайти.
Життя - це бій, в якому зазнаєш
поразки,
А потім піднімаєшся, йдучи.
Життя не дасть тобі ніякої підказки,
Тому свій шлях ти мусиш сам
пройти.

 

Ірина Борецька, п/о т. «Зоряний».

 

Простая истина   

 

 

Кто говорит, что чувства остывают
И с возрастом становятся тускней?
Они с годами силу обретают
И с ними мы становимся мудрей.
Кто говорит, что чувства умирают
Под тяжестью обиды и тоски,
Они другую форму обретают,
Как поздно это понимаем мы.
Кто говорит, что чувства наши
вечны,
Что чувствам нашим жить да жить.
Не смейтесь вы над этим так
беспечно,
Любовь такую надо заслужить!

 

 

Анастасия Васильченко,16 лет у Харьковская обл.

 

Невже це осінь стукає у двері 

 

 

Невже це осінь стукає у двері,
Малює листя залюбки
І залишає на папері
Нові слова, нові рядки?
Невже ця пані загадкова
Розкриє давній нам секрет:
Краса чарує всіх довкола,
Бо в кожному живе поет.
Поглянь: багряні кольори
У розмаїтті почуттів!
Не зупиняйся і твори,
Сплітай вінок осінніх слів.
Чарує, сліпить і голубить
Ця золота осіння мить.
Хто казку дивну цю не любить?
Вона у серці буде жить.

 

 

Оля Кацан, 16років, Київська обл.

 

Намалюю на папері рідну Україну  

 

 

Маками червоними, гронами калини,
Синьою волошкою і бузковим цвітом.
Раптом фарби оживуть -
стануть теплим літом.
Намалюю дикий степ медом і полином,
Схилиться розлогий клен
над стареньким тином.
Вийде мати на поріг
з рушником строкатим,
Щоб покликать всю сім'ю
на вечерю в хату.
Будуть смачно парувати галушки гарячі,
І не стихнуть за столом голоси дитячі.
Вийдуть мати з татом в двір,
сядуть під калину,
І полинуть до зірок їх пісні чарівні
Про славетну давнину,
про струнку дівчину,
Щиру, рідну і кохану нсньку-Україну.
Зачаровано сиджу я і сама не знаю
То батьки мої співають чи птахи у гаю?
Не згасають угорі зірочки маленькі
Чисті, ніжні і ясні, наче очі неньки.
А уранці я візьму фарбу кольорову
Й спробую намалювати свою рідну мову.
.

 

 

Катерина Радченко, 15р. Сумська обл.

 

 

Рідна мова 

 

 

Українська мова, мова солов’їна,
Для всіх для нас ти є єдина.
На тобі читали казки дітям
Ще у минулому столітті.
На тобі писали світові митці.
Чиї твори читають геть усі.
А які вірші Шевченка,
Вивчала їх ще маленька.
В тобі сила і багатство.
Всього українського братства.
В твоїх піснях душа народу,
З тобою здобули свободу!
Тож будемо тебе любити.
І вивчати, і радіти,
Бо ти наша рідна мова.
Хай живе твоє вічне слово!

 

 

Колосовська Аліна,
15 років, Донецька обл.

 

 

Я за МИР 

 

 

Я за мир. Я за вільну країну!
Я за те, щоб тюльпани цвіли.
Я за мир! 3а мою Україну
Я не хочу дощі, щоб лили.
Я...за мир. Проти бійок кривавих.
Проти сліз українських жінок.
Я за мир, блиск полів золотавих
За простий український вінок.
Я за мир! Адже бійки цікаві
Лиш для тих, хто жадає війни!
Я за мир, За усмішки ласкаві.
Я за тих, хто співає пісні!
Я за мир, Мир на світі усьому
Я не хочу жалю і страждань.
Я за мир. Я не хочу розлому -
Ось одне із дитячих бажань.
Я за мир. хочу миру в країні.
Хочу сонця барвисті стрічки.
Я за мир! Щоб збувалися мрії!
Я не хочу палити свічки...

 

 

Колективна робота дитячої редакції
«Акули пера» табір «Сонячний»

 

 

Молитва за Україну

 

 

Я молюся Богу за рідних
Та людей небайдужих мені.
Щоб щоночі на небі Всевишній
Зберігав їх солодкії сни.
Я молюсь за родину і друзів.
Що не кинуть мене у біді.
Що і в радості, в горі і в тузі
Будуть разом зі мною завжди.
Я молюсь за мою Україну,
За бійців, що гинуть на війні.
Бо треба захищати Батьківщину,
Коли загрожують їй вороги.
Я щовечора руки складаю ,
На колінах побожно стою,
І Всевишнього щиро благаю :
« Збережи Україну мою!».

 

 

Мамина вишиванка

 

 

Я хочу поклонитись вишиванці.
Так, так, отій, що мама вишивала.
«Це донечці моїй, Світланці!» -
Беручись до роботи, всім казала.
Отій сорочці, вишитій нитками
Простим і незатійлнвпм узором.
Бо вишита вона руками мами
Із світлими думками й кругозором.
І я також, як виросту, колись,
Як мама буду вишивать сорочки,
Щоб мрії добрії збулись.
Щоб в радості росли сини і дочки.

 

 

Аннагельдіева Світлана,
14 років, Волинська обл.

 

 

Земля здригається у сні

 

 

Земля здригається у сні -
Немає відпочинку.
І люди сонні, і сумні.
Думки, як половинки.
Була весна, було тепло,
Надія на маибетнє,
А тут десь вилізло все зло
Не людське, не могутнє.
Розбило мрії і думки.
Розбило всі надії.
Пришла біда - не знали ми.
Що станеться в країні.
Розруха, розбрут, підлість, злість.
Підступність і насильство...
Забрали наш дитячий сміх.
Лишили лиш призирство.
Не знав тоді шс ворог наш.
Він думав ми безсилі.
Він думав, шо ми сидимо
Як ті кроти в могилі.
Він думав день, чи два, чи три.
Що ми йому здамося.
Та ми не вівці, люди ми.
Ми вас не боїмося!
Повстали ми, плече в плече.
Гуртом велика сила.
Кидає ворог нам в лице
Своє сміття з могили.
Нас б'ють, а ми встаємо знов.
Нас всіх не подолати.
Бо землю боронить святу
Ідуть наші солдати.

 

 

Костюк Ангеліна,
15 років., Хмельницька обл.

 

 

Солдат моєї Украіни

 

 

Я горджусь тобою, Україно,
Земле моя рідна.
Бо ти не стала на коліна
І звання Героя гідна.

 

Ворожого війська не злякалась.
Ти витримаєш ці страждання,
З вогню і крові ти піднялась.
Переживеш усі випробування.

 

І злий, ворожий гнів
Не злякає солдата.
Байдуже до погроз і слів
Ненаситного ката.

 

Солдат захищає Україну,
Тому боятися не вміє,
Зможе битись до загину.
Бо в серці віра і надія.

 

Залишилась чекати і молитись
До рання
Дівчина солдата
У душі з коханням!

 

На прощання матір обійняв
Заплакану й сумну,
Зброю в руки взяв
І рушив на війну.

 

Вийшов він на поле бою
Зі сміливими очима,
Гордо піднятою головою
І правдою за плечима.

 

У цьому жахливому бої
Духом він непереможний.
За рідну землю і сім'ю
Солдат на все спроможний.

 

Воїн добре чує.
Як смерть дихає у спину.
Але ворогу не подарує
Свою рідну Україну.
 

 

Без страху померти
Поміж танків і гармат,
Буде битися уперто
Бо ім'я його - солдат!

 

 

 

Ковінепко Анастасія
15 років, Вінницька обл.

 

Я - українець

 

Батьки - українці, і я - українець.
І прадіди теж українці були.
Були роботящі, були нездоланні,
Від ворога землю свою берегли,
І пісню співали, і мову любили.
Молилися Богу в хаті вночі.
Як лихо загляне, бувало, нежданно,
Уміли відстоять себе в боротьбі.
Я дуже пишаюсь, що я - українець,
Живу і навчаюсь на своїй землі,
Люблю Україну, люблю нашу мову
І жити я хочу на вільній землі!
Моя Україна, як мати,, - велична,
За неї боролися наші діди,
А ми, її діти, повік не забудем,
Що маємо волю її зберегти!

 


Ярослав С польський,
10 років, Львівська обл.

 

 

У цю весняну пору вітаю матінку


Весна іде прекрасна, тепла,
Все зеленіє, зацвіта...
Усе кругом шепоче тихо:
«Весна прийшла, весна прийшла!»
У цю весняну світлу пору
Вітаю матінку свою
І щиро Бога в серці молю -
Оберігай матусеньку мою...
Нехай весна принесе радість.
Даруючи тепло землі,
А я всміхнуся щиро мамі,
Даруючи тепло душі.

 

Андрій Скольський,
15 років, Львівська обл.

   

Все йде, Біжить, скоріш летить


Все йде, біжить,скоріш летить,
Ми не встигаємо за часом,
Ми маємо кудись спішить
По терміновим справам нашим.
Ми знов забули головне -
Підвладні всі дрібницям,
А тут життя таке швидке -
Ловити треба миті,
Як сніг рипить під чоботом,
А дощ в вікно стукоче,
Як птах співає голосно.
Як голуби воркочуть.
Ми вже забули, як встає
І як сідає сонце,
Не знаємо як і чи живе
Сусід там у сторонці.
Помилки робим кожен день.
Коли спішим в дорозі.
«Сьогодні» швидко промайне,
Вже «завтра» на порозі.

 


Тетяна Озаренко, 16р., Сумська обл.  

 

 

 

Весна


Весна прийшла -
принесла радість
у кожне місто і село.
Великдень скоро прийде в хату,
принесе в дім тепло й добро.
Христос Воскрес!
Радіють діти
І веселиться рідний край.
Смачненька паска,
Верби й кві ги, і крашанки -
Це просто рай!
Звучить вітання в кожнім домі:
Христос Воскрес,
Христос Воскрес!
Заходьте, друзі і знайомі,
Христос Воскрес! -
Воістину воскрес!

 


Дмитро Чаиківський,
15 років, Львівська обл.

 

 

Величне свято Великодня


Величне свято Великодня:
Христос Воскрес! - Земля радіє.
У двері стукає весна.
Весняний промінь душу гріє.
І скрізь сміється дітвора.
І ми у таборі всі дружно
Святкуєм цей чудовий день.
Великдень - це велике свято,
І чути скрізь: «Христос Воскрес!»
І ми, й вожаті дуже раді,
Що будем разом святкувати.
Веснянки та гаївочки співати.
Писанками кошик прикрашати.
У день цей, сповнений надій.
Ми всі бажання загадаєм,
Поринем в край любові й мрій,
Промінчик щастя відшукаєм.
Поглянь! А світ немов помолодів
Й відкрило небо голубі великі очі,
Сп і вас соловейко у гаю.
Здається, що сказати хоче:
«Христос Воскрес!» -
єднаються серця
Й величне свято Великодня святкує
Україна вся!

 

 

 

Дивні створіння ці люди!


Дивні створіння ці люди!
Маючи ніби усе.
Завжди жалітися будуть.
Дивує це понад усе!
Маючи небо і зорі.
Сонце, колосся й лани.
Гори і море прозоре.
Теплі ранки весни...
Чому б їм просто
не бути щасливими?
Дихати вільно, як птахи.
Люди не бояться бути зрадливими
Й побачити зраду в очах.
Люди бояться, щоб їх не образили.
Самі ж у душу плюють повсякчас.
Бояться, що зло стане
ближче на крок,
Хоч самі його з собою несуть.
Дивні створіння ці люди...
І розуму них ніби є,
Та найпростішого їм не збагнути,
Кожен собі сам жує
Життя. А все ж легко і просто
В людей є усе!
Чому б їм просто
не бути щасливими ?
Щасливими понад усе!

 


Христи на Павловська,
14 років, Львівська обл.

 

 

Мрійлива душа

 

Ти мрій, і мрія ця хай збудеться умить,

Нехай душа у небо полетить.

Не просто вір або проси,

Ти долю сам в руках неси.

Із гордо піднятою головою

Вперед іди за своєю метою.

В житті потрібно, мусиш знати,

Зусиль до всього докладати.

Не склавши руки, лише чекати,

А душу у працю вкладати.

Тоді досягнеш успіху в житті

І мрії збудуться твої!

 

 

Марія-Тереза Винницька, 12 років, Тернопільська область

   

 

Моя земля

 

Моя Україна найкраща у світі!

І поля, і небо її голубе,

І барви веселки її розмаїті

Кожного день чарують мене.

А мова її солов’їна, прекрасна

Лунає навколо, мов спів солов’я.

Спитаю у мами своєї люб’язно:

«Чи справді найкращою є ця земля?»

Мені стало цікаво, чи це все є правда,

Про що люди говорять і пишуть пісні,

Що в віршах описують поети всі здавна

Часи веселі, часи ті сумні.

І я прогулялась по рідних  просторах,

І люди навколо всміхались мені,

Чула довкола рідне я слово

І рідний куточок знайшла  на землі.

 

 

Михайлюк Юлія, 13 років, Тернопільська область

   

Мамо, я повернувся!

 

Мамо, я повернувся!

Твій син повернувся з війни.

Я з дороги так сильно стомився!

Мамо, мене обійми.

Я так довго тебе вже не бачив …

Хоча, ні – бачив, у снах.

Мамо, чому же ти плачеш?

Чому очі твої у сльозах?

Я живий, я стою на порозі,

А ти плачеш, ось так, увесь час.

До нас скоро вже прийдуть морози –

Не весна, а осінь у нас.

Надворі пора вже осіння,

У очах твоїх вже весна.

І сестра… !!!!!!!!!!!!!!!!!!

Підросла за півроку вона!

У окопі мені було тяжко,

Та ця тема не головна.

Ось ці квіти тобі, моя мамо!

Закінчилася, мамо, війна!

 

 

Ковальчук Поліна, 12 років, Житомирська область.

   

 Колискова

 

Мати сина колихає, ніжних слів йому говорить:

« Подивись які у дворі ясні зорі, ясні зорі …

Немов очі мого сина, спи же, спи, моя дитино,

Пізня, пізня вже година.

Твої очі такі щирі

Бачили, як сплять у лісі звірі,

Сонечка давно немає,

Вітер гілочки хитає,

Все на мить затихло в гаю…»

Мати сина колихає, ніжних слів йому говорить:

« Подивись які у дворі ясні зорі, ясні зорі …

Немов очі мого сина,

спи же, спи, моя дитино»…

 

 

Таранова Софія, 13 років, Луганська обл.

   

 

Українські пісні

Коли ще немовлям була,

Матуся колискової співала.

Нічого ще не розуміла я,

Але усе душею відчувала!

Бо коротесенький рядок

Сповитий мудрістю мого народу.

Для нього це страждань клубок,

Для мене ж – України врода!

Пісні – менталітет людей.

Живу в колисці їх й донині.

І буду доні вже співать

Пісні моєї Батьківщини.

У пам’яті зостануться повік

Мелодії – народу мого твори

Напевно, саме ради цього

Він пережив і щастя, й горе. 

 

 

Рідна земля

 

Я народилась в чарівній країні

Де лине музика і співи солов’я,

І зветься ця країна – Україна

Де процвітає дерево добра.

У нас лани, степи, безмежнії поля,

І землі дуже гарні і родючі,

То все це рідна є землі,

І рідні ті Дніпрові кручі!

Люди в нас усі ласкаві й милі,

Допоможуть завжди навіть уночі,

А ще на моїй славній Україні,

Найкраще варять борщик у печі.

Також, я можу вам сказати,

Що хлопці наші просто молодці,

А ще, найвродливіші у нас дівчата,

Вкраїни славні дочки і сини.

 

 

Війна…

 

Мене тоді ще не було,

Не було ні мами, ні тата,

Це було страшне кіно,

Про душогуба й вірного солдата.

Душогуб – то армія німецька,

Що не шкодувала,

Ні дітей, ні матерів.

Напала так підступно і зненацька,

Хоча люди їх звали на поріг.

А той загадковий та вірний солдат,

То нечисленна армія повсталого народу,

Напевно, думав той жорстокий кат, що переможе,

Але наші не давали згоди.

Не дали ступити тій нозі,

На чисту, руську нашу землю.

І захищали до останньої лози,

До останньої травинки кревно.

І скільки ж полягло у тім бою,

Наших незрадливих хлопців.

Я щиро Господа молю,

Зачини, будь ласка, те віконце.

Звідки дмуть вітри страждання,

Звідки йдуть роки болю.

Я помолюся за всіх,

Хто поліг у тім бою…

 

 

Шостак Ірина, 15 років, м. Черкаси

   

 

 

Литвин Оксана, 12 років, Волинська область

 

Седлище

 
Є на землі малий шматочок раю,
Де все чарівне, миле і прекрасне.
І гордо Седлищем його я називаю,
Тут праці й пісні вогник не погасне.

Стоїть криниця край села Попова,
Із неї люди споконвік й понині
Беруть водицю чисту і здорову.
Говорять, що сам Бог послав її людині.

А Храм у небо бані піднімає,
Лунають дзвони – кличуть до молитви.
Священик Ігор в Господа благає
В здоров’ї, в щасті, всім у мирі жити.

Є школа гарна у селі моєму,
Де вчителі дітей виховують, навчають,
Передають знання свої, уміння,
Стежину у життя їм прокладають.

Під пишними каштанами красуються,
Наш центр Культури і бібліотека.
І всі односельчани ним милуються,
Бо звідти пісня по селу летить далеко.

Багато тут всього-всього ще маємо,
Що миле серцю й зігріває душу, 
А головне – це рідне Седлище, село моє,
Віршем про нього розказати мушу.

 

 

Усі ми дуже різні,
Нема однакових людей.
В одних характери залізні,
А в інших – м’якші будь-яких речей.

І різні в всіх уподобання – 
Про це не сперечаються.
У когось є бажання 
Творити. А хтось лиш просто грається.

А я ж не можу без віршів,
Не можу я забути справу цю.
І березень ніколи так не грів,
Щоб не писала я і не молилася Отцю.

 

 

Ми – творці буття

Ми всі лиш просто люди,

Одні з нас добрі, інші злі.

А що ж то далі буде?

Чи не заблудимось в життєвій грі?

Ми самі творим для себе буття –

Йдемо крізь терни чи шляхом широким,

Шукаєм істину і сенс життя,

Не зраджуємо цінностям високим.

Не піддаємось долі у полон,

І щиро віримо у щастя.

Горить в серцях наших вогонь,

І він ніколи вже не згасне.

Тож не згубіться у житті,

І не забудьте головне –

Ви – творці в своїм бутті,

Й вогонь у серці вічно хай живе.

 

   

 

Взгляни на этот бренный мир

Сквозь призму пламени и льда

Тут ангела и чёрта пир,

Смешались воздух и вода.

И в мире очень много чуда,

Которого не видим мы.

У всех стихий своя причуда –

То идеалы красоты.

Немного здесь людей осталось,

Кто внемлет и других поймет.

Моя судьба им поддавалась –

Игра их дальше не пойдет.

Вода и пламя, грех блаженный,

Земля и ветер ледяной,

Улыбки, горесть пораженья

Навеки будут жить с тобой.

А ты взгляни в лицо судьбе –

И измени свое начало

На зло бесчестью и беде,

Которые вглубь бездны пали.

Ты выдержал жестокий бой

Не на войне, не на клинках,

Ты просто был всю жизнь собой,

Твоя душа чиста, как прах.

Ты лицемерье победил

На том бою, что в жизнь длинною,

Ты и хитрость погубил,

Ты смог! Остался ты собой!

Теперь взгляни ты на людей,

Что в вечности вокруг тебя,

Они потеряны, слепы –

Они ведь не нашли себя.

В блужданьях вечных все скитальцы,

Что растоптали свой обет.

В огне теперь и в вечном танце

Они живут, не зная бед.

Да, нету бед! Но нет души

У тех людей, из Рая падших,

И ты идти к ним не спеши,

Забудь их, душу потерявших!

Лишь будь собой…Собою будь

В этой игре,  длиною в вечность!

Подавших помощь не забудь,

Откинув всю свою беспечность.

И лишь живи. Да, просто так!

Ищи друзей, ищи любимых,

Поймешь ты – это не пустяк,

Щадить научишься ранимых.

Иди вперёд своей дорогой,

Чужие войны обходя,

Пощад не жди от жизни строгой –

Другие не поймут тебя.

Неси свои все размышленья

В своей душе, там, в глубине,

Ведь испытаешь пораженье

Своим оружьем на войне.

Попробуй осознать сначала,

Что ты – всего лишь человек.

Твоя судьба – твое начало

Навряд ли наш изменит век.

Ты либо мёртвый – либо быстрый,

Смирись ты с истиной простой.

Теперь обдумай путь по жизни –

И будут силы все с тобой.

 

 

 

ТЫ знаешь сколько в мире чуда?

А знаешь сколько красоты?

У нас у всех свои причуды,

Все смотрят с разной высоты.

Но мы идем вперед по жизни,

Мы не боимся перемен,

Мы отгоняем злые мысли

Обид, ошибок и измен.

 

 

 

 

Голерова Валерия, 15 лет, Харковськая обл.

   
   
 

Ще вірші...

Конкурс Моя ГРІНландія.  Роботи переможців

1 місце

Десь там в невідомих світах

Серед слів, що без змісту

Ти живеш, блукаєш у снах,

Ти шукаєш власного смислу.

Ти десь там, де безліч небес,

Де зірок мільйони й мільярди.

Ти живеш, ти чекаєш чудес,

Болю, сміху й солоної правди.

Ти десь там, у глибинах морів –

Розчиняєшся в шумності хвилі.

Ти десь там, де є безліч життів,

Де до щастя – тисячні милі.

Там веселки у вічність ведуть,

Замість золота – зірки в намисті,

Ти десь там, де русалки снують,

Де дерева в криштальному листі.

Ти десь там, де немає вічних снігів,

Де тепло лиш і квіти, мов сльози,

Там немає в річок крутих берегів

І травневі прекрасні там грози.

Ти десь там, де немає мене,

Ти десь там, де тебе шукаю.

І знайду – нехай вічність мине,

Бо інакше я просто згораю.

Горайчук Юлія Анатоліївна, 15 років, Рівненська обл.

2 місце

Пурпурові вітрила

 

Я книжку Гріна відкриваю –

І у пригоди поринаю.

Там корабель пливе по хвилях

У нього корпус сніжно-білий.

І пурпуровії вітрила

На вітрі майорять, мов крила.

А дівчинка мала Асоль

Все принца вигляда свого.

Дельфіни граються на хвилях,

Хлюпоче море синє-синє,

Жовтогаряче сонце сходить

І море блискотливим робить…

…Ось корабель вже біля берега стоїть,

Виходить з нього юний принц

Туди хутчіш Асоль спішить,

Там мрія в небі майорить.

Махтура Ірина, 11 років, м. Тернопіль.

3 місце

Алые паруса реют вдали.

Мы творим чудеса, все, что могли.

Дружба всех нас ведёт, и навстречу из волн

В юные души плывет счастья маленький челн.

Счастье во всём: в небесах и в волнах,

И в тебе, и во мне. Море – наш дом.

Счастье в розовых снах утопает в волне.

Души открыты, врывается в них

Ветра сильного крик, звуки гитары,

Огня языки – и слагается стих.

Солнце в костре утопает вночи,

Где-то лодки плывут. Счастье в руке…

С нами пой – не молчи,

Чайки нам подпоют! Счастье во всём:

В небесах и в волнах, в крике чаек вдали.

К счастью плывём, и на всех парусах

Мы творим, что могли.

Николаенко Ярослава, г.Одесса, 15 лет

Шлях до зірок

Ми не боїмося поразки,

Наш шлях зникає в небесах.

Звичайно, не герої казки

І не живемо ми у снах,

Та наші мрії кришталеві

Горять у золоті очей.

Шукаєм промінець надії

У темряві земних ночей.

Чекаєм – ось, за поворотом

Блаженний Рай знайде душа.

Та знову вдаль летить дорога,

Надіям давши відкоша

Ми не здамося! Ні, ніколи!

Нас не лякає світу шум!

Життя жорстокі перепони

Не зможуть знищить силу дум.

Жадоби переспіви хижі

В нас не затонуть почуття.

Ми стали на таку стежину,

З якої нема вороття.

Борімося! Хай небезпечно

І страшно йти на новий крок ,

Ми віднайдемо, безперечно,

Свою дорогу до зірок!!!

Мене цілує прохолода ночі,

Тихенько вітер коси розчесав,

Там в далині Одеси сяють очі,

Їх дощ по склу водою написав.

Танцюють хвилі золотого моря,

Яке чомусь хтось Чорним назива.

Здається, що не зна це місто горя,

Що завжди тут цвіте ясна весна.

Шумлять дерева й дихає природа

Священним, животрепетним зелом.

Шалені хвилі чарівного моря

Ідуть непереможно напролом.

Вже добре чути шепотіння серця,

Закоханого в місто назавжди.

У розмаїтті цих одеських терцій

Вчувається: «Залишся тут, не йди…»

І ноти місяцевого розмаю

Вдивляються у мимобіжну синь.

Наступної вже зустрічі чекаю.

Діждись мене, Одесо, лиш діждись

Зоряна легенда

 

В Одесі, там, де Чорне море,

І небо голубе цвіте,

Де не дерева – справжні гори,

І літо квітне золоте,

Де сонце світить діамантом,

А зорі – сльози золоті,

Де тиха казка різнобарвна

На вушко всім співа пісні.

На березі там був хлопчина ,

Закоханий назавжди в ніч.

Його після заходу сонця

Не відволікла б жодна річ.

На зорі він дививсь постійно

І жив лиш мріями про те,

Що скоро – скоро неймовірна

До нього зірка припливе.

Тихенько встане при порозі

Та посміхнеться як завжди,

І по веселковій дорозі

Вони на небо будуть йти.

Роки йшли, хлопчина виріс,

Та мрія в серці ще горить

Й на рандеву зі своєю зорею

Юнак, мов вітер, вже летить.

Він довго йшов,шукав дорогу,

Щоби піднятись до небес.

Знайшов,та виявилось раптом,

Що зір палац безслідно щез.

Вони жили, як прості люди,

Любили свій батьківський дім.

А хто там мандрував усюди,

Прозріння дарували тим.

Юнак дізнавсь, що рай між нами,

У непомітній дрібноті:

У поцілунку ніжнім мами,

У краплі чистої води.

І хлопцеві відкрились очі,

Він помічати став Едем:

Серед непроглядної ночі

Вчувати запах хризантем,

І розуміти серця звуки,

Й купатись в золоті очей.

Після настільки довгої муки

Хлопчина втік з тенет ночей.

Він прагнув йти скоріш додому.

Зробив хлопчина, що хотів,

Він повернувсь в свою Одесу

І назавжди закам’янів.

Не захотів більш покидати

Простори рідної землі.

А там, де на віки лишився,

Постав табір для дітлашні.

Назвали « Зоряним » це місце,

Бо завдяки красі зірок

Юнак утік від злої смерті

Й надав для поколінь урок.

Вже «Зоряному » 40 років,

А він і досі процвіта.

Бажаєм : хай дарує радість

Всім дітям многії літа.

Нехай вожаті завжди будуть

Веселі, вправні, запальні,

А табір більш не завмирає

Ні в будні, ні в святкові дні!

Іде весна. І дихає природа

Священним, животрепетним вогнем.

Всіх радують усмішечки погоди,

Тепло до нас приходить день за днем.

Прийшла весна. ЇЇ зелені коси

Ще вкриті плямами замурзаних снігів.

Берізки молодої ніжні сльози

Тікають від сумних зими слідів.

Цвіте весна. Так непідробно чесно

Лунають скрізь пташині голоси.

Нова пора нам молодість принесла,

Мішок завзяття й кошики краси.

Блакитні очі пролісків веселих

Тихесенько вилазять тут і там.

Кокетливі голівки первоцвітів

Так схожі на заїжджих світських дам.

Хмаринка біла питає у вітру,

Чи літа він раптово не стрічав.

Лелеки повернулись в землю рідну,

В країну запашних зелених трав.

Ведмедики прокинулись від сплячки,

І жабки вже помчали на ставок.

І під крилом дбайливо мами – качки

Заснув гурток маленьких діточок.

 

Сироїд Юля, 15 років, сумська обл. 

ОЛІМПІЙСЬКИЙ РУХ

З давен давніх, так вже склалось,

Що у Греції змагались

Найспритніші, найсильніші –

Це спортсмени – олімпійці.

Пройшло багато літ, століть,

Але весь час з гори Олімп

Везуть вогонь в країни різні,

Відкрити щоби Олімпійські ігри.

Держава наша теж березень

Активну участь в цьому русі,

І прагнуть перемог спортсмени,

Виховані у козацькому дусі.

Багато в нас спортсменів гарних,

Призерів, рекордсменів-олімпійців.

Вони на весь світ прославляють

І Україну, й українців.

Принесли славу Україні

У спорті постаті відомі,-

Весь світ спортивний добре знає

Баюл, Кличків, Яну Клочкову.

Вони нам приклад подають

Зусиль, старань для перемоги,

Завзяття, сили й духу тіла,

Здоров’я зміцненню дорогу.

Потрібно кожному із нас

З самого малку твердо знати,

Що тільки спорт нам допоможе

Міцним здоров’я своє мати.

В Бишеві в школі підростають

Дві сотні юних українців,

Рекорди ставлять вони вже

На Малих іграх Олімпійських.

Є гасло гарне в школі нашій,

Відоме всім, кожній дитині,

Звучить воно девізом в школі:

«Здоров’я й спорт – завжди єдині!»

Не перший рік в Бишівській школі

Крокує сміло Олімпійський рух.

Ми – українці й твердо знаєм:

В здоровім тілі – лиш здоровий дух!

Барановська Роксолана, 15 років, Львівська обл., 8 редакція т. «Зоряний»

Синие дали чернеют кругом,

А среди них Одиссей

Ведомый верным Серебренным Псом,

С гордою свитой своей.

Там древние боги сидят у костра,

Что не погаснет вовек…

И тянется время, проходят года -

Но жив до сих пор человек.

Планета Земля, на которой живем

Он вместе с семьею своей,

Род человеческий бережет

Тысячу сотен дней.

И красные птицы мимо летят,

Оставив огненный след,

И астероиды всюду кружат

Среди безлюдных планет.

 

Лозгачова Вероника , 15 лет, Луганск

 

Берестень Аліна,

Рівненсьак аобл. 16 років

 

Ти знаєш…

Табору «Зоряний» присвячується

Тизнаєш... Ми давно так не кохали

Неба сивину і сонця крила,

І моря гребінц і ті кучеряві,

Що мрії розбивали об каміння.

Ти знаєш... Ми давно так не раділи

Дитинства пісні, що весь час манила,

Що ноти свої кидала "лукаві"

У юну душу і дала коріння.

Ти знаєш... Ми ніколи не забудем

Облич веселих й гоміну юрби,

Яка по світу пронесеться з вітром

Й залишить кращі спогади тобі.

Це все Земля...

Цей запах поля і столітній дуб...

І ця погода ясна назавжди в уяві!

Цей легкий вітер і серденька стук...

І ця любов до щастя весь час з нами!

Цей гай і ниви і бажання змін,

І квіти в коси буду заплітати,

Під той вечірній тихий й ніжний дзвін,

Що в голові почне рядочки малювати.

Це все Земля, це все природа щедра наша!

Вона буяє, квітне і мовчить,

Але про нас багато ще розкаже

І відіб'ється в подиху на мить...

Десь розлучались двоэ - пара...

Десь розлучались двоє - пара,

Такі подібні і такі чужі.

Їх листям золотим лиш осінь посипала

І сонце вже не гріло як тоді…

Десь падав дощ, забутий ними вчора,

десь спала тиша, лишена тоді,

Вона була немов прозора.

А він - неначе попіл міражів..

Душа боліла, серце завмирало,

Вуста тремтіли від ридання й сліз…

Мовчала осінь, і вона мовчала,

Коли він йшов, любові не зберіг..

Був падолист самотнього прощання,

Ридали квіти в сонячному тлі..

Прощались двоє - пара

такі подібні... і вже чужі...

Довжанська Катерина, 15 років, Львівська обл., 2 редакція т. «Зоряний»

Ще вірші...

 

До Великодня

 

 

 

 

 

Великий день – Воскресіння Христове,

Живи добро, живи скрізь любове!

Ти смертю своєю життя душі дав,

Про погибель свою ти завжди пам’ятав.

Але зараз скрізь щастя цвіте,

А істина Твоя – це зовсім просте:

Люби всіх довкола – і маму, і тата,

І друзів своїх, сестру та ще брата.

Люби все довкола: діброви, гаї…

І, чуєш, ніколи! Не роби зла на землі.

В це свято щасливе ми паски печемо

І в вірності Богу назавжди клянемось.

Ми яйця фарбуєм як символ любові,

Малюєм Тебе ми на них у діброві.

За нас Ти молився, нам душу віддав

І в жертву Себе за нас Ти поклав…

 

Хоменко Марія, 14 років, Волинська обл.

 

 

Буває у житті усе...

 

Буває у житті усе:

І біле, й чорне, і рябе.

Яскраве сонце, темні хмари,

Тріумфи є, й важкі провали.

Любов й ненависть,

Зло й добро,

Сумний кінець,

Чуже тепло,

І вибір завжди перед нами

Життя малює кольорами.

Перепитії і страждання,

Майбутні плани і кохання,

Політ високий і падіння

І на душі палке горіння.

Нестримний час, людські бажання,

Солодкі мрії й сподівання...

Переступивши всі невдачі

Крути життєве колесо удачі

Зібравши сили свої, ти

Упевнено йди до мети

Забудь образи та провини

І пам'ятай, що ти - Людина!

 

Драганюк Ольга, 15 років, івано-Франківська обл., 4 загін т. «Сонячний»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бабусина сповідь

 

- Війна – страшних чотири роки.

В історії здається мить.

Минули вже її криваві кроки,

А серце досі ще щемить –

Так говорить моя бабуся,

Війни дитина, свідок втрат.

- Туди думками повернуся:

Перед очима автомат

Чужого, хижого вояки,

Який прийшов до нас в село.

Та, Слава Богу, відстояли.

Життя війну перемогло!

Бабусі сповідь – наче казка

Про горе, жах, лють на землі.

В очах її ж безмежна ласка

Й одвічне: «Тільки б без війни»…

Війну я бачила у фільмах,

Про неї пишуть у книжках,

Вона – у прадіда медалях,

А ще – в бабусиних очах.

Хоч я маленька ще людина,

Та нині твердо знаю вже:

Війни в житті буть не повинно,

Ніколи в світі і ніде.

 

 

Лихач Валерія, 15 років, м. Харків, т. «Зоряний»

 

До Дня Космонавтики

 

Зоряна галактика

 

Небо зорями рясніє,

Таємниче і глибоке.

Всесвіт нам бентежить мрії,

Розум радує і око

 

Оксамитова безодня

Так притягує до себе.

Пригадаємо сьогодні

Тих, кому скорилось небо

 

Романтичне, геніальне

Винахідників сміливих,

Завдяки яким реально

В кожній хаті маєм диво

 

Про супутники космічні

Ми говоримо буденно

Допомогою їх звично

Користуємось щоденно.

Інтернет, зв'язок мобільний,

Телебачення, прогноз.

Спілкування з світом вільно

Змінює життя всерйоз.

 

Пригадаймо відчайдуха -

Хлопця першого з Землі.

Всесвіт мовчазний він слухав,

Всміхненно епоху рухав

На космічнім кораблі.

Щира шана тим землякам,

Що на Місяці колись

Прапори землі на славу…

Встановити спромоглись.

Барчук Уляна, Івано-Франківська обл., 12 років.

 

 

 

Переможці конкурсу «Юні поети» 

 

 

 

Тимошенко Альона

Кіровоградська обл.

2 загін І місце

 

 

Мама

 

Ти ніколи мене не обманеш

Й допоможеш, коли я в біді,

Ти ніколи свій сум не покажеш

І завжди посміхнешся мені.

 

Ніжно – теплими завжди руками

Ти з дитинства мене пригортала,

Як орлиця своє пташенятко

Ти мене від всіх бід укривала.

 

Ти ніколи мене не образиш

І завжди даси гарну пораду.

Ти, як сонце, мене зігріваєш…

Я надія твоя, твоє чадо.

 

Я за все тобі вдячна, матусю,

Ти на світі для мене єдина,

До землі я тобі уклонюся,

Найрідніша для мене людино.

 

 

 

 

Прапор свободи

 

Я вірю в тебе, Україно,

У синьо – жовтий прапор твій.

Воскресне мова солов’їна,

Піде народ за тебе в бій,

Бо українці не вмирають,

А пісня їх віки луна.

Ми патріоти свого краю,

Це наша гордість і краса.

Піднімем разом стяг свободи

Над синім небом барвінковим

І гордо гімн наш пролунає,

Що Україна не вмирає!

Об’єднаймось, брати мої,

У одну родину

Тай покажем ворогам ми,

Що разом до згину.

І відступить тоді горе,

А з ним всі незгоди.

Тож піднімем, українці,

Прапор наш свободи!

 

 

 

 

 

 

 

Драганюк Ольга

Івано-Франківська обл.

4 загін ІІ місце

 

 

 

 

 

 

 

Єлизавета Лагно

Кіровоградська обл.

4 загін   ІІІ місце

 

 

Сон

Сиджу увечері, читаю,

Вже відчуваю, засинаю,

Падаю немов у прірву,

Темно, лячно та жахливо.

Підіймаю голову: дивлюсь,

Страшно так, всього боюсь.

Іде пан, кричить «Good morning!»

Все щось дивне й незнайоме

Там дивлюся – «Schvainе, Schvainе»               

-  Каже дивна пані,

«Привет милый, как дела?» -

Бізнес леді там пройшла…

Так, немає рідної мови,

Не почуєш рідне слово,

Зникли пісня та культура,

Музика, архітектура…

Хочу плакати, кричати,

Ні, не хочу я їх знати,

Хочу бігти так далеко.

Хочу бачити лелеку.

Хочу вишити рушник,

Стріти кожного, хто до мене звик,

Додому хочу, в Україну,

На рідну землю, мов перлину…

Сумно так, молюся Богу,

Показати вірну, прошу, я дорогу …

Хух, наснилось, прокидаюсь,

Так, це сон, яка то радість!

Наша, українська мова,

Гарна, вірна, полинова.

Повертаюсь до сну знову.

Не забуду Рідне Слово!!!

 

 

 

Другові

  

Колись хотілось полетіти,

У небо, до самих зірок.

Були з тобою ми ще діти,

скільки було ж у нас морок!

Колись хотілось сісти в човен,

Ні, на великий корабель.

Щоб був щастя й миру повен,

Щоб плив до чарівних земель.

А ще хотілось жити в мрії,

В казковім, кольоровім світі.

Та були це лише надії,

Ми були ще зовсім діти.

Та зараз зовсім інший час,

Минули роки, години, миті.

Проте існує дружба в нас!

І знов пригодами ми вкриті.

 

Боднар Юля, 4 загін.

 

 

 

 

 

 

Мама

Одна є правда в світі – мама

На білосніжному крилі

Несуть мене поміж роками

ЇЇ тривоги немалі.

Скільки людей війна скосила-

А я тоді мала була,

В ліс партизанам хліб носила

Із обгорілого села.

Іду вночі мала щодуху,

А дядько з яру вигляда:

-Оце медаль тобі, дитя!

Тоді біжу додому горда

Цілую, грію мов пташа

Свою найпершу нагороду

І чую… Світиться душа.

 

Бондар Анна, 15 років,

Київська обл.,3 загін

 

 

 

Музика

Музико, з душі моєї лийся!

І йди у світ між хвилями Прута.

Серце, і ти між нот невпинно бийся!

Тобі цю силу музика дала,

Вона полинула у світ, мов птиця

Щоб принести в буденність гарну вість.

Розправила свої чарівні крильця,

І в кожнім домі пурхала мов гість.

ЇЇ мелодія приємно чарувала,

Солодкі звуки гралися в тонах.

Вона усіх за душу брала,

Й приходила у мелодійних снах.

О музико! Ти є найкраща безперечно!

Без тебе світ у сірих кольорах.

Ми дякуєм тобі усі сердечно,

За те, що ти звучиш в людських серцях.

 

Боднар Юлія, 15 років,

4 загін, Чернівецька обл.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Це все моя Україна

 

Співуча і багата, країна моя.

Країна ця, як свято,

Вона твоя й моя.

В ній всі співають та танцюють,

І грають в різні ігри.

І ній гарна мова,

Та класні танцюристи .

Всі люди добрі та привітні.

Всі дуже-дуже щирі.

І це все є моя Вкраїна,

Моя найкраща Україна!

Там зранку сонечко встає,

Збуваються всі мрії,

На полі квіти розцвіли,

Птахи летять у вирій.

Я усміхаючись встаю,

Дивлюсь в своє віконце.

Я так країну цю люблю,

Країну неба й сонця!

 

Тихая Кристина 13-загін

 

Україно, батьківщино

Край любові і добра

Я люблю тебе країно

В серці ти моїм одна

Ти для мене – рідна мати

Ти для мене край життя .

В іншій я не можу спати,

А в тобі моє буття.

 

Бучинська Оксана

   
   
 
 

 

Битва за волю

 

 

Лунає гуркіт битви вдалині –

То козаки із ворогами б’ються.

І скільки полягло на тій війні,

І скільки вже назад не повернуться!

 

А як завзято б’ються козаки,

Сини хоробрі славної Вкраїни,

Щоб вільні ми зостались навіки,

Щоб стали ми могутні і єдині.

 

Щоб ні татарин клятий, ні поляк

Не зміг землі священної стоптати

І щоб ніхто, ніколи і ніяк

Неволити не став Вкраїну-мати!

 

Лунає гуркіт битви вдалині –

А Україна в крові та огні…

 

Якимчук Любов, 16 років, м. Кіровоград

   
   
 

 

Все знов повернулось, і сни вже ті самі,

Лиш нові «відмазки» придумую мамі,

То туш потекла, то щось в око попало

Коліна розбиті… - Я ж просто упала.

Не треба турботи, жаліти не треба

Усе заживе, і коліна, і серце

Ніхто не побачить, ходить буду в джинсах

Сміятись, як завжди, ходить і радіти

Забудьте про мене, не треба просити,

Поїсти, поспати я завжди устигну

Пустий коридор, мої тихі кроки

Не хочу будити батьків, бо буде морока

- Чого ти так довго? Чого не дзвонила?

Заплакана вся, що сталось дитино?

- Нічого, матусю – промовила тихо -

Я просто упала, упала на лихо

Я прошу, матусю, не треба чіпати

Піду я вжеспати, а на ранок прокинусь

І буду сміятись

 

*********************************

 

Моя доля, як в дикої птиці,

Моїй волі нема кінця-краю,

Я обожнюю жити у тиші,

Я завжди про всіх забуваю.

 

Тільки книги і є мої друзі,

Тільки музика – моє життя

Не навчилась я вірити подрузі,

А матуся, як завжди права.

 

**********************************

 

Я любила тебе так сильно,

Що мій сміх виглядав дуже дивно,

Всі слова, коли ти був поряд

Були сказані тільки з любові.

 

Я любила тебе так сильно,

Що при зустрічі ноги тремтіли,

Як я згадую тільки твій погляд,

То не можу сказати ні слова.

 

Я любила тебе так сильно,

Що коли ти писав – посміхалась,

Я відписувала, щиро, без фальші,

Не писав ти – я закривалась.

 

Я любила тебе так сильно,

І ти снився мені щоночі,

Ті приємні, чаруючі сни,

Покидай мене, більше не хочу

 

**********************************

 

Я умію тримати рівно спину,

І давно вже не вірю словам:

«Я ніколи тебе не покину,

Я нікому тебе не віддам».

Обіцянок порожні зусилля,

Обриваю, не вірячи снам.

Хто кричав «Не покину» - покинув

Зрадив той, хто твердив: «Не віддам».

 

 

Фединишинець Надія, 14 років, Івано-Франківська обл.

 

 

 

 

 

Ще вірші...

 

 

 

 

 

Присвячується пам 'яті Героїв Небесної Сотні та загиблих воїнів-героїв з зони АТО   

 

В моє серце потрапила куля,
В моє серце влучила смерть.
Не врятує уже і пілюля:
Розливається кров моя вщерть....
На небі засяяли зорі ...
Зорі спогадів ранку дитинства,
До яких не вернеш стрілою,
До яких не вернеш життя.
Моє серце закрили тумани
Тумани не забутих вже мрій:
Мрій, що такі вже жадані,
Стій же, життя моє, стій!
Я не вірю! Не вірю! Не вірю!
Що коротка повість моя,
Що обриваються струни мого
життя ...
Але ж ні... розливається кров -
Відчуваю терпку її силу,
І прошу я у Бога мить хоч єдину
Пізнати любов
Та ні... невблаганно!
І так мало доріг і сходів,
Так хтось жар мого серця згасив.
Мамо, не жди вже щастя.
Він потрапив у часи трепету.
І не знайдеш хвилинку ясну, V
Щоб побачить хоч мить одну.
Бачити: сніг покриває слова
І моє окривавлене тіло?
Ці сніжинки... прекрасні
створіння зими -
Це і будуть жадане щастя,
Ще й ясні промені на світанні
І при маренні вогні.

 

 

Співак Юлія, 16 років, Полтавська обл.


  Спілкування

  Виставки

  Проекти

  Творчі студії

  Наші пісні

  Дозвілля

 Дитяча газета

  Щоденник

  Вірші

  Фото

  Відео

  Відгуки